Після виснажливої хвороби на 62 році життя перестало битися серце відомого в Україні і Полтавщині політика, громадського діяча, бізнесмена і мецената Івана Семеновича Матієшина. Спочатку в Архангельській області, куди були безпідставно депортовані його батьки, а згодом на рідній Тернопільщині дитинство Івана Матієшина пройшло серед людей, які щиро вірили в Бога. Свою стежку до храму він почав топтати досить рано. Різдвяні і Великодні вечері за сімейним столом, святкові подарунки, кольорові крашанки і смачні паски, церковний дзвін і хор пробуджували у дитячій душі святі почуття приналежності до свого великого хліборобського роду, до України.

- Живи по совісті, шануй свою родину і Бога, - вчили його батьки.

Куди б не закинула його доля Іван Матієшин завжди пам’ятав ці напутні слова.

Трудову діяльність розпочав у 1972 році після закінчення Дрогобицького нафтового технікуму. Сенсом його життя було буріння. Пройшовши тернистими сходинками від помічника бурильника до керівника відомого у Росії сервісного підприємства, останні двадцять п’ять років був одним із визнаних фахівців , умілим організатором у галузі буріння.

У важкі дев’яності роки зберіг, перевів на нові рейки роботу колишнього Полтавського управління бурових робіт. Селище Полтавське у Західно-Сибірській тайзі залишається виробничою базою і затишною домівкою для вахтовиків України.

Щотижня до Нягані і в зворотному напрямку чартерним рейсом доставляються українські буровики, кожен з яких має персональну ліцензію і офіційно сплачує податки, щоб мати пристойну пенсію за свою нелегку роботу. Частину зароблених на Півночі прибутків Матієшин щедро вкладав у відродження українських культурних цінностей і підтримку молодих спеціалістів у різних галузях науки, заснувавши для цього у 2008 році з дружиною і однодумцями Всеукраїнський благодійний фонд «Україна – Свята Родина». Активно підтримував організації освіти, культури, спорту Ханти-Мансийського автономного округу.

- Проїхавши, і не раз, всіма областями України, переконався, як багато духовних і культурних пам’ятників можемо втратити, якщо не взяти їх під охорону, - говорив Іван Семенович. - Звідки тоді молоде покоління знатиме, як жили їхні предки, у що вірили, в яких храмах молилися? Попри глобалізацію у світі росте інтерес до свого родового коріння, народних традицій. Я хочу, аби українці вчили своїх дітей на кращих традиціях свого народу.

У серпні цього ж року за допомоги фонду Матієшина почали зводити храм Різдва Пресвятої Богородиці у селі Горбанівці під Полтавою. Кожного приїзду до Полтави він особисто інспектував хід будівельних робіт. Як досвідчений господарник подбав, аби на території у 0,30 гектари були і й інші необхідні приміщення, зелені насадження, грамотно сплановані доріжки, бо на свята тут збиратиметься сила-силенна народу.

Звісно і гадки не мав, що відразу ж по відкритті храму тут упокоїться його душа, адже стільки справ розпочав, що і двох життів не вистачить.

20 березня 2010 року установчий з’їзд політичного об’єднання «Рідна Вітчизна» обрав Івана Матієшина своїм головою. Символ партії у вигляді червоних кетягів калини на фоні жовто-блакитних кольорів у обрамленні 27 зірочок все частіше з’являвся на екранах телевізорів, круглих столах та інших заходах. Відтоді дружина Валентина Василівна бачила свого чоловіка або на екрані телевізора, або на великі свята, коли за прабатьківською традицією родина збиралася за сімейним столом.

Після того, як у 2011 році президентом гандбольного клуб «Динамо-Полтава», що традиційно не піднімався вище четвертого місця у турнірній таблиці чоловічої гандбольної Суперліги України, став Іван Матієшин, уже наступного року його клуб завоював одночасно золоті медалі і Кубок цієї престижної спортивної організації. У Полтаву почали приїжджати гандбольні команди з Туреччини, Данії, Норвегії, Росії.

- Це досить ефективний метод заявити про Україну, як європейську державу, де люблять гандбол, - вважав Матієшин.

З дитинства Матієшин любив коней. Взявшись за відродження кінного заводу «Авангард» у Пирятинському районі, почав створювати там не лише школу верхової їзди для дітей, а й реабілітаційний центр для дітей хворих на церебральний параліч.

Академік Української Нафтогазової Академії. За роки роботи нагороджений багатьма дипломами та відзнаками. Серед них: медаль «За освоєння надр Тюменської області», Золота відзнака Українського союзу промисловців і підприємців, Національна премія престижу «Особистість року» (2009 р.)

А скільки ще задумок і планів у голові і на папері було в Івана Семеновича – одному Богу відомо. Справжній патріот України Іван Семенович Матієшин залишив після себе не лише плеяду однодумців, а й чимало таких потрібних справ, які тепер продовжувати його нащадкам.

Вічна пам’ять!

Коментарі залишайте ТУТ